Я.В. Мандзій.jpg
24 травня, на 90-му році життя, Марганець втратив свого почесного громадянина, унікального історика, що зміг повністю зібрати історію містоутворюючого підприємства в одне друковане видання, людину, яка вірила у силу, добро та щасливе майбутнє України – Ярослава Володимировича Мандзія...
Ярослав Володимирович Мандзій – це особистість, яка була наставником не одного покоління гірників. Гірник, професіонал, він викладав свій предмет у відділі технічного навчання АТ "Марганецький ГЗК", знаючи та натхненно. Завжди був на захисті прав людини праці, упевнений та доброзичливий, був авторитетом та прикладом для своїх колег. Уважний до людей, щирий та справедливий, а також Ярославом Володимировичем було вирішено багато питань з благоустрою як Марганецького гірничо-збагачувального комбінату, так і всього Марганця...
А починалася історія Ярослава Володимировича Мандзія так...
В селі з поетичною назвою "Золота слобода" на підвладній тоді Польщі Галичині, Тернопільській області, в родині українського селянина Володимира Мандзія та його дружини Розалії в морозний день 27 січня 1934 року народився хлопчик. Назвали його Ярославом на честь дядька, рідного молодшого брата батька, а того, у свій час, назвали на честь Київського князя Ярослава Мудрого. Тому не дивно, що Бог наділив Ярослава Володимировича таким золотим характером та великою мудрістю.
Сім’я Володимира Мандзія була бідною, і тому Ярослав з малих років пізнав всі "принади" панської Польщі. Проте батьки Ярослава навіть у часи скрути намагалися дати своєму дитяті знання.
Семирічку Ярослав закінчив у 1950 році. Після школи він працював обліковцем у поліводницькій бригаді. У 1952 році Ярослав Володимирович приїхав у Марганець та вступив у школу фабрично-заводської освіти рудоуправління ім. Ворошилова. Через рік, після завершення навчання, Ярослава Мандзія направили забійником-відкотником шахти №11 рудоуправління ім. Ворошилова.
Через травмування Ярославу заборонили працювати у вибої, проте молодий гірник не хотів йти звідти. І після закінчення курсів електровозистів він продовжив працювати на шахті, але вже підземним машиністом електровозу.
У 1957 році Ярослава Володимировича перевели на шахту №1 Грушівського рудника.
Про цілеспрямованість та працездатність молодого чоловіка говорить те, що він працював на шахті, виконував комсомольську роботу та навчався у вечірній школі робітничої молоді. Після закінчення десятого класу, у 1960 році, Ярослав Мандзій серед кращих робітників рудника був направлений на навчання до Криворізького гірничорудного інституту.
Переддипломну практику п’ятикурсник Ярослав проходив на золотокопальнях на Півночі, а його дипломний проєкт виконаний настільки професійно, що в інституті він ще багато років служив прикладом для наступних поколінь.
Після закінчення інституту Ярослава Володимировича направлено підземним гірничим майстром на шахту №3, і під час роботи він ще освоїв посадкові та ремонтні роботи, а також встиг попрацювати майстром на відповідних дільницях.
У 1970 році Ярослав Володимирович працював на шахті №5 заступником головного інженера, а також виконував обов’язки секретаря партійної організації шахти.
Через три роки активного громадського діяча Ярослава Мандзія обрано членом профкому комбінату, де він пропрацював 17 років поспіль, з яких 8 років – заступником голови профкому, а 9 – головою профкому. Ще 20 років він за власним бажанням працював інструктором у відділі технічного навчання Марганецького ГЗК.
Згодом, два роки Ярослав Володимирович займався зібранням матеріалів та експонатів, а також оформленням стендів для музею Марганецького ГЗК. За його проєктом було встановлено стенд Героїв праці та кавалерів солдатської та шахтарської слави біля головної будівлі Марганецького гірничо-збагачувального комбінату. Також до 80-річчя Марганця Ярослав Мандзій написав та підготував до видання книгу про розвиток марганцево-рудного родовища "130 лет упорства, подвигов, свершений..." та продовжував вести активну громадську діяльність, хоча він вже багато років знаходився на пенсії...